Римлян 1:5

Християнські Проповіді

Ось пророк Ілля на горі Хорив. Він має стати «перед Господнім лицем». Він чує Боже Слово: «Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос» (1Цар.19:11-12). Тихий лагідний голос Божого Євангелія створює в серці неслухняного пророка послух віри, в якому він повертається до місця свого покликання і продовжує призначене йому Богом служіння.

Що це за послух віри такий, якого також згадує апостол Павло в Посланні до Римлян: «Про Ісуса Христа, Господа нашого, що через Нього прийняли ми благодать і апостольство на послух віри через Ім’я Його між усіма народами» (Рим.1:4-5)?

Коли запитати деяких людей, чому вони регулярно ходять до церкви, вони можуть сказати: «Хіба ми не повинні? Якщо ми перестанемо ходити, хіба Бог не покарає нас за це?». Вони роблять те, що наказує Бог, щоб уникнути суду. Вони усвідомлюють, що Боже покарання буде найсуворішим. Вони бояться і поступаються Божій волі, проте лише зовнішньо. Коли б не було Божого покарання за це, якого вони бояться, вони б пішли кудись інде ніж до церкви.

Для інших ходіння до церкви – це задоволення їхніх естетичних смаків. Їм можливо подобається велич літургії чи, можливо, органна музика, чи пісні, які пробуджують їхні релігійні почуття, чи, можливо, красномовність проповіді, чи сама церковна атмосфера. Слово Боже може їх і не цікавити, але якщо врахувати усе це разом, з естетичних міркувань вони надають перевагу ходінню до церкви, таким чином, зовнішньо виконуючи Третю заповідь.

Ще інші можуть сказати: «Хіба Бог не обіцяв благословляти тих, хто ходить до церкви і слухає Боже Слово? Богові це до вподоби і Він мені дасть винагороду. Саме такий підхід мали фарисеї. Вони намагалися дуже старанно зовнішньо виконувати усі приписи закону та людські похідні від нього. Виконання Божої заповіді давало їм нагоду здобути для себе Божу прихильність і заробити винагороду.

Ці три приклади різні, проте вони мають одне спільне. Бажання до послуху вони знаходять всередині себе. Чи задовольняє Бога такий послух? Напевно що ні! Такий послух не є послухом віри. Насправді, від себе людина послуху приємного Богові вчинити не може, як написано: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1Кор.2:14) і ще «Бо думка тілесна то смерть,... думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може» (Рим.8:6-7). Чи як сповідає д-р Лютер у Малому Катехізисі: «Я вірю, що не можу силою власного мислення чи вибору повірити в Ісуса Христа, мого Господа, чи прийти до Нього».

Як же створюється цей послух віри у грішникові? Сьогоднішнє євангельське читання нам це добре ілюструє (Мк.7:31-37). Ось друзі глухонімого чоловіка приводять того до Ісуса. Оскільки глухонімий важко розуміє і йому також важко пояснити свою думку, Ісус відводить його вбік для приватного спілкування. Ісус використовує мову знаків, щоб пояснити, що Він має зробити для глухонімого. Ісус кладе Свої пальці у вуха, бо Він дасть йому слух. Сплюнувши, Ісус торкається язика, бо Він дасть йому мову. Далі лише одне слово: «Відкрийся!», і воно чинить, що наказує: «І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв’язалось негайно, – і він став говорити виразно» (Мк.7:35).

Продовження в аудіо...