Тричі мені являлася любов… (Іван Франко)

Ukrainian Moms in Toronto Podcast

Читає Оксана Смільська Збірка Івана Франка "Зів'яле листя" «Тричі мені являлася любов…» Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай. Явилась друга – гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: «Мені не жить, тож най умру одна!» І мовчки щезла там, де вічно темно. Явилась третя – женщина чи звір? Глядиш на неї – і очам приємно, Впивається її красою зір. То разом страх бере, душа холоне І сила розпливається в простір. Спершу я думав, що бокує, тоне Десь в тіні, що на мене й не зирне – Та враз мов бухло полум’я червоне. За саме серце вхопила мене, Мов сфінкс у душу кігтями вп’ялилась І смокче кров, і геть спокій жене. Минали дні, я думав: наситилась, Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма! Вона мене й на хвилю не пустилась, Часом на груді моїй задріма, Та кігтями не покида стискати; То знов прокинесь, звільна підійма Півсонні вії, мов боїться втрати, І око в око зазира мені. І дивні іскри починають грати В її очах – такі яркі, страшні, Жагою повні, що аж серце стине. І разом щось таке в них там на дні Ворушиться солодке, мелодійне, Що забуваю рани, біль і страх, В марі тій бачу рай, добро єдине. І дармо дух мій, мов у сіті птах, Тріпочеться! Я чую, ясно чую, Як стелиться мені в безодню шлях І як я ним у пітьму помандрую.