Steve Preston is the CEO of Goodwill Industries. Though Goodwill is known for big stores where people can donate clothes and buy them secondhand, those stores are just the first level of what Goodwill Industries are about. Those stores fund an international organization that provides job training, employment placement services and other community-based programs for people who face barriers in their employment. Steve joins Jay to discuss the ways Goodwill Industries support veterans and individuals who lack job experience, an education, or face employment challenges, such as those people who are formerly incarcerated. Today's episode was produced by Tani Levitt and Mijon Zulu. To check out more episodes or to learn more about the show, you can visit our website Allaboutchangepodcast.com. If you like our show, spread the word, tell a friend or family member, or leave us a review on your favorite podcasting app. We really appreciate it. All About Change is produced by the Ruderman Family Foundation. Episode Chapters 0:00 intro 1:02 The Goodwill you don’t know 4:33 The troubling reality of work reintegration for formerly incarcerated folks 10:00 How Steve brings his public-sector experience to Goodwill 11:17 Goodwill’s employment centers 15:51 The interplay between Goodwill’s national and local arms 24:07 The case for minimizing recidivism becoming a cross-party cause 27:05 Goodbye For video episodes, watch on www.youtube.com/@therudermanfamilyfoundation Stay in touch: X: @JayRuderman | @RudermanFdn LinkedIn: Jay Ruderman | Ruderman Family Foundation Instagram: All About Change Podcast | Ruderman Family Foundation To learn more about the podcast, visit https://allaboutchangepodcast.com/ Looking for more insights into the world of activism? Be sure to check out Jay’s brand new book, Find Your Fight , in which Jay teaches the next generation of activists and advocates how to step up and bring about lasting change. You can find Find Your Fight wherever you buy your books, and you can learn more about it at www.jayruderman.com .…
Player FM - Internet Radio Done Right
Checked 2d ago
Додано two роки тому
Вміст надано Andriy Honcharuk. Весь вміст подкастів, включаючи епізоди, графіку та описи подкастів, завантажується та надається безпосередньо компанією Andriy Honcharuk або його партнером по платформі подкастів. Якщо ви вважаєте, що хтось використовує ваш захищений авторським правом твір без вашого дозволу, ви можете виконати процедуру, описану тут https://uk.player.fm/legal.
Player FM - додаток Podcast
Переходьте в офлайн за допомогою програми Player FM !
Переходьте в офлайн за допомогою програми Player FM !
))
Подкасти, які варто послухати
РЕКЛАМА
Християнські Проповіді
Відзначити всі (не)відтворені ...
Manage series 3537293
Вміст надано Andriy Honcharuk. Весь вміст подкастів, включаючи епізоди, графіку та описи подкастів, завантажується та надається безпосередньо компанією Andriy Honcharuk або його партнером по платформі подкастів. Якщо ви вважаєте, що хтось використовує ваш захищений авторським правом твір без вашого дозволу, ви можете виконати процедуру, описану тут https://uk.player.fm/legal.
Проповіді Пастира Андрія Гончарука із Христом у центрі.
…
continue reading
89 епізодів
Поширити
Відзначити всі (не)відтворені ...
Manage series 3537293
Вміст надано Andriy Honcharuk. Весь вміст подкастів, включаючи епізоди, графіку та описи подкастів, завантажується та надається безпосередньо компанією Andriy Honcharuk або його партнером по платформі подкастів. Якщо ви вважаєте, що хтось використовує ваш захищений авторським правом твір без вашого дозволу, ви можете виконати процедуру, описану тут https://uk.player.fm/legal.
Проповіді Пастира Андрія Гончарука із Христом у центрі.
…
continue reading
89 епізодів
Усі епізоди
×
Єрусалим 30-го року. Юдеї тільки но розпочали святкувати день П’ятидесятниці, в якому вони пригадували отримання на Сінаї Мойсеєвого Закону посеред блискавки, грому і диму. О дев’ятій годині ранку з неба здійнявся потужний звук, що зростав аж поки не був почутий в усіх куточках міста. Це був ніби звук вітру, що переповнив дім, де перебували Христові учні, апостоли. Це був дзвін, яким Бог розбудив мешканців Єрусалиму і запросив їх до будинку, де вони могли побачити велике чудо П’ятидесятниці та почути першу християнську проповідь на П’ятидесятницю. Але це також було оголошення для учнів про прихід Святого Духа. Те, що вони пережили тоді, є образом того, що кожна людина, яка має частку в Святому Дусі, мусить пережити. За своєю природою жодна людина не може бути місцем перебування для Святого Духа. Кожен з нас знаходиться у глибокому сні світської безпечності, з якого нас потрібно пробудити. За природою ми повністю байдужі до справи спасіння. Навіть, якщо ми визнаємо, що ми великі втрачені грішники (і це швидше як виняток, а не як правило), ми не вважаємо наші гріхи за щось жахливе. Ми більше переймаємось земним комфортом і тілесним добробутом, аніж небесною втіхою і духовною радістю для нашої душі. Той, хто залишається у такому стані, тримає своє серце зачиненим для Святого Духа, а Той не може в нього ввійти. Така людина не може спастися. Якщо людина наповниться Святим Духом так, що може спастися, перше мусить Божий Закон пролунати крізь її серце як той вітер, що приходить з неба, пробудивши її зі духовного сну. Слова: « Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою… Люби свого ближнього, як самого себе » (Мт.22:37, 39) мусять вразити серце людини як та блискавка, приводячи її до голосіння: «Яким великим грішником я є! Я не любив ані Бога, ані ближнього!». За цим мусить йти визнання: « Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає » (Як.2:10). Це слово, як блискавка в Божих руках, прибиває людину до землі так, що вона волає у страху своєї душі: «Я втрачений! Боже, що мені робити, щоб спастися?». Цей сильний вітер не був необхідним для апостолів, бо вони вже визнали зі жахом, що вони бідні грішники, і вони вже зверталися до Бога за миром і втіхою для своїх наляканих сердець. Але для тих трьох тисяч, хто прийняв Святого Духа на П’ятидесятницю, ми читаємо, що вони перше мусіли пережити сильний вітер закону в своєму серці. У проповіді на П’ятидесятницю Петро старанно виклав перед натовпом їхній гріх, проголосивши їм, що вони вбили Божого Сина: « Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви! Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття? » (Дії 2:36-37). Петрові слова вразили їхнє серце як блискавка. Вони раптом усвідомили, що вони пропащі грішники, що гідні прокляття. Це змусило їх до крику безвиході: « Що ж ми маємо робити, мужі-браття? ». Святий Дух не розпочав Свою роботу на першу П’ятидесятницю. Він не тільки промовляв через святих Божих мужів Старого Заповіту, пророків, але й також Його слід в усьому справді доброму, що було здійснено у серцях людей після гріхопадіння. Від Адама до Христа Святий Дух робив Свою роботу таємно. Але на першу християнську П’ятидесятницю Він вийшов зі Свого сховку звуком сильного вітру і з’явився видимо розділеними вогняними язиками. Далі Він об’явив Свою божественну силу і славу, поширюючи Свої найславніші дари людям з усіх народів світу. Якщо раніше Святий Дух виявляв Себе подібно до небесної роси, тепер Він виливає Себе могутніми потоками. До цього Його майстернею головно був вибраний народ Ізраїлю, тепер же Він розширює її на все людство. Продовження в аудіо...…
У цьому натхненному випуску ми крок за кроком проходимо послання до Римлян, занурюючись у глибину Божої любові та вічного задуму. Від осуду закону до спасіння через благодать, від загальної вини до досконалого викуплення у Христі — апостол Павло відкриває велику послідовність: передбачив, призначив, покликав, виправдав, прославив . Ми роздумуємо над страхом, смертю, стражданнями — і тим, як Христос долає все це. Його жертва робить нас неосудними та усиновленими дітьми Божими. Епізод завершується переможною впевненістю: Ніщо не відлучить нас від Божої любові в Христі Ісусі, Господі нашому. Ідеально для тих, хто шукає миру, надії та впевненості у спасінні.…
« Безперестанку моліться » (1Сол.5:17). Молитва – це розмова від серця до серця зі живим Богом, із єдиним, живим, особовим Богом. Це розмова від серця до серця з Тим, Кому ми приносимо наші гріхи, наші турботи, наші проблеми, наш смуток, нашу радість, наш успіх, Кому ми приносимо славу і подяку, від Кого ми чекаємо благословень. Лише той, хто вірує і знає правдивого живого Бога, лише той може правдиво молитися. Той, хто не є християнином, хто не вірить у Бога Біблії, насправді, розмовляє з богом свого власного винаходу, своєї власної уяви, з богом, який не може ні чути, ані бачити, ані діяти. Щоб молитва була молитвою, вона повинна бути адресованою лише правдивому Богові, і лише Йому одному. Молитися треба лише до Того, Хто може чути молитву і відповідати на неї. Християнин не створює собі бога, формуючи його відповідно до свого мислення. Християнство навчає на основі Біблії, що людина за своєю природою ворог Богові і, таким чином, не шукає правдивого Бога. Природня людина шукає те, що перечить Богові. Звідси, для християнина неможливо створити собі Бога. Радше, Біблія каже про те, що живий Бог спонукає і рухає християнином молитися, як хоче того Бог. Біблія вказує на те, що Бог бере людину і змінює її від ворога в послідовника, у Боже дитя, так, що вона тепер може молитися, може поклонятися саме так, як цього вимагає Бог. Насправді, лише християнин може правдиво молитися. І щоб людина могла молитися, Бог чинить три діла, три діла, які перетворюють ворога в Божого послідовника, який Йому поклоняється. Перше діло Боже – це діло Творення. Бог – це той, Хто все привів до буття. Людина перед Богом – це маленьке, незначне створіння перед неосяжним Творцем. У ділі Творення Бог показує Себе як Бог святості та досконалості, а людина може побачити наскільки пропащою і втраченою вона стала через гріх. У ділі Творення Бог показує Себе у всемогутній силі, коли ж людина може бачити свою слабкість. Дивлячись на Всемогутнього Творця і визнаючи свої слабкість і гріх, людина падає ниць перед Богом. Друге діло Боже – це діло Викуплення. У цьому ділі, людина бачить, що Всемогутній Святий Творець посилає Спасителя, щоб викупити грішну людину. Людина бачить, що Всемогутній Бог у божественній любові посилає Свого Сина, щоб Той став жертвою за гріхи світу. В ділі Викуплення Господь Ісус Христос сплачує людський борг справедливому Богові. В ділі Викуплення людина бачить у Бозі любов, коли ж у собі – лише ненависть. У ділі Викуплення людина має надію, надію для себе перед Всемогутнім Богом Творцем, надію завдяки Божому Викупленню, Його любові, Божому прощенні, надію, а не відчай. Третє діло Боже називається ділом Освячення. У цьому ділі Святий Дух приносить до серця людини, яка була Божим ворогом, довіру і знання про Всемогутнього Творця, про Його святість і силу, знання про Викуплення, про чудову Божу любов, довіру до прощення гріхів у Божому Сині. Чинячи це, Святий Дух створює віру в це послання, що такий Бог живе, і що такий Бог панує, і що саме такому Богові потрібно поклонятись, що саме до Такого Бога потрібно молитися. Святий Дух приносить в людину Свою перебуваючу присутність. Він оселяється в людині, в її серці. Він перетворює ворога Богові в живий храм Святого Духа. І замість порожнечі людина має Боже оселення. Продовження в аудіо...…
Розглядати Христове Вознесіння – це як розглядати сонце: чим пильніше дивишся на нього, тим більше болять очі, а на кінець вже нічого не бачиш. Це Христове діло для тих, хто не потребує все досліджувати, але хто просто хоче по-дитячому вірити у те, що каже Святе Писання про Вознесіння. Чим простіше ми розглядаємо біблійний опис цієї події, тим більше зміцнює нашу віру. Писання не каже, що вознесений Господь прийнятий небом подібно до святих. Натомість, Біблія каже, що Христос наповнює все. Не сказано, що Його прийняли небеса, але сказано, що Він прийняв небеса, навіть що Він вознісся понад небеса, де сидить по Божу правицю. Святі Писання описують Божу правицю як Божу всемогутність, всюдисущість, панування, вічність та божественну велич. Апостол Павло проголошує про безмірну велич Божої сили, « яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому. І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє! » (Еф.1:20-23). І все це сказано не про Христову божественність, але про Його людську природу, прийняту під виглядом слуги у пониженні. Адже божественна природа не може бути пониженою чи підвищеною, ані занепадати, чи зростати у славі. Як це каже Псалмист про божественність: « Ти ж – Той Самий » (Пс.101:28). Христос вознісся, залишивши цей світ. Він вже не буде ходити серед нас подібно до смертної людини, природньої, видимої, відчутної, просторової, як це Він був зі своїми учнями. Але не подумайте, що Христос є Володарем Царства, від якого Він відділений, і яким Він може керувати тільки на відстані. Просторово Ісус відділився від Своїх учнів. Зі Своїм прославленим тілом Він возносив Себе все вище і вище, аж поки учні вже не могли Його бачити. Однак, як тільки брами хмар зачинилися за Ним, Ісус увійшов у стан божественної величі, з’явившись повний слави перед усіма ангелами і святими, котрі вітали Його піснею хвали: « Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення! » (Об.5:12). Тепер вже, і як людина, Христос покриває Своїм всемогутнім і всюдисущим правлінням усе над небом і землею та всім творивом. До певної міри Христове вознесіння, як це воно мало місце перед очима учнів, є лише представленням справжньої події. Він підняв Себе як орел у повітря у супереч того, що очікується від людського тіла. Цим Він показує нам якими будуть наші тіла після воскресіння. Це будуть справжні тіла зі плоті та кісток, але вже не такі важкі та закоцюблі як це тепер. Думками ми можемо легко уявити себе в різних місцях, але одного дня ми зможемо зробити це з нашим тілом. Після Христового воскресіння ані камінь його гробу, ані зачинені двері верхньої кімнати не могли завадити Його проходженню через них, хоча ніхто не міг сказати, як Він це зробив. Після цього, Ісус дозволяв Себе побачити, а потім знову робив Себе невидимим так, як Він того хотів. Однієї миті Він був в одному місці, а іншої – десь інде. Ісус міг подорожувати через повітря, чи по воді, так само як і по землі. Нам потрібно буде зачекати, аж після цього життя ми також перебуватимемо у цій славі. Бо тоді наші тіла будуть як Христове прославлене тіло, відповідно до чину якого Він може підпорядкувати все Собі. Продовження в аудіо...…
« Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку » (Євр.9:11-15). У посланні до Євреїв Христос і Його служіння порівнюється з ангелами, Мойсеєм і їхніми служіннями, зі служінням Левитів. У всіх випадках Христос як за Своєю природою, так і за Своїм служінням переважає всіх їх. Виключенням не є і служіння первосвящеників Старого Заповіту. Відповідно до Послання до Євреїв, Христос безмежно вищий за всіх первосвящеників СЗ. Первосвященики СЗ вибиралися людьми, висвячувалися людьми та їх помазували олією. Але Христос інший первосвященик. Для Свого служіння на землі Він не потребував людського вибору і висвячення. Сам Бог ще з вічності вибрав і помазав Христа як Первосвященика. Христос народився вже Первосвящеником. Тобто, як тільки Він увійшов у цей світ, воплотившись, Він вже обіймав це служіння. Автор послання до Євреїв називає Христа: « Первосвященик майбутнього доброго ». Тут ми маємо ще одне, в чому Христос вищий за первосвящеників СЗ. Силою їхнього служіння, їхніх жертов, їхнього окроплення, первосвященики могли людину, яка раніше вважалася нечистою, проголосити чистою, тобто відновити її до зовнішньої спільноти громади Ізраїлю. Але Христос повністю інший первосвященик. Він немає нічого спільного з такими тимчасовими обрядами. Силою Свого служіння Він здобуває для нас вічне, небесне, нетлінне. Христос переймається чистотою перед Богом, радше ніж перед людьми, внутрішньою, радше ніж зовнішньою, духовною спільнотою з вибраними людьми Божими. Він наділяє благодаттю, прощенням гріхів, праведністю, Святим Духом, миром Божим, а одного дня і вічним життям. Слова: « із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною » вказують на ще одну відмінність між Христом і СЗ-ми первосвящениками. Останні служили в скинії, а пізніше, у Єрусалимському храмі. Як скинія, так і храм були збудовані за Божими планами, об’явленими Мойсеєві на Сінаї. Але облаштування того, де служить Христос, значно славніше. Христова скинія – це Його Церква на землі, невидимий храм, духовний дім, царство небесне і Боже, та благодать на землі. Як Первосвященик Христос направляє скинією, яка « більша » ніж Старозавітна, тому що вона поширена по цілому світу і містить як юдеїв, так і віруючих язичників. Христова скинія « досконаліша » від Старозавітної скинії, тому що вона зроблена не зі золота, срібла, шовку, дерева, каменю, але з віруючих, котрі через віру є святими людьми. На відміну від скинії СЗ, Христова скинія « нерукотворна », вона зведена Духом Святим, засобами Слова Євангелія і Святих Таїнств. Четвертий спосіб, в який Христове первосвященство вище за Старозавітне, об’являється словами: « Христос… прийшов… і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення ». Коли СЗ первосвященики входили до Святого Святих, вони брали зі собою звичайну кров тварин, яка сама по собі не могла правдиво очистити, викупити чи примирити когось з Богом. Але Христос є іншим первосвящеником. Своєю власною кров’ю Він увійшов із придворку Свого царства благодаті в цьому світі у Святе Святих небес і з’явився перед Богом. Продовження в аудіо...…
Описуючи славний в’їзд Ісуса в Єрусалим, у місто Володіння Миру, євангеліст Лука зосереджує нашу увагу на храмі, місці перебування Живого Бога. Спочатку Ісус наближається до Єрусалиму, а потім входить у Єрусалимський храм, святе місце у місті Володіння Миру. Старий Заповіт навчає про рівні святості, що пов’язані з Божою присутністю у скинії заповіту та храмі. Рівень святості зростає при наближенні до місця перебування Бога, Котрий сидить на престолі херувимів, що над ковчегом заповіту. Нечисті люди та речі повинні залишатися зовні табору чи міста, бо святий Бог перебуває посеред Свого народу. Скинія, а пізніше храм, мали три частини, кожна з яких підвищувала рівень святості: зовнішній двір, Святе Місце і Святе Святих. Рівні святості обмежували вхід для певних осіб. Храм Ірода, який стояв у Єрусалимі в Ісусові дні, обмежував присутність язичників (поган) найвіддаленішим двором. Юдейські жінки могли піти далі до так званого «жіночого двору». Лише юдейські чоловіки могли ввійти до «двору Ізраїлю», двору, що прилягав до самого храму. Вхід же у храм був обмежений лише для тих, хто був належно покликаний та освячений для служіння у храмі. Навіть вони могли туди ввійти лише у визначений час. Коли Ісус наближувався до Єрусалиму, Він проходив три рівні. Перший рівень Лука описує наступним чином: « І ото, як наблизився до Вітфагії й Віфанії, на горі, що Оливною зветься, Він двох учнів послав, наказуючи: Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто із людей не сідав. Відв’яжіть його, і приведіть. Коли ж вас хто спитає: Нащо відв’язуєте?, відкажіть тому так: Господь потребує його. Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він їм був сказав. А коли осля стали відв’язувати, хазяї його їх запитали: Нащо осля ви відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І вони привели до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса. Коли ж Він їхав, вони простилали одежу свою по дорозі » (Лк.19:29-36). Основний наголос при описанні першого рівня, першого серпантина Ісусового наближення до Єрусалиму, знаходиться на ослі. Учні повинні знайти осля, на якому ще ніхто не їздив, подібно до того як згодом інші знайдуть гріб, в якому ще ніхто не лежав. Знайшовши осля, вони мали його відв’язати і привести до Ісуса. Чому осля? Старанний учень СЗ знає це зі пророцтв, що коли Месія буде в’їздити в місто Володіння Миру, Він зробить це на осляті, на якому ще ніхто не їхав. Хіба не обіцяв подібного Яків для дому Юди в книзі Буття: « Він прив’язує до винограду свого молодого осла, а до вибраної виноградини сина ослиці своєї. Він одежу свою буде прати в вині, а шату свою в виноградній крові! » (1М.49:11)? А пророк Захарій хіба не проголошував: « Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці » (Зах.9:9)? Ось Цар твій гряде, Єрусалиме, Його престолом стане хрест, а Його слава у глибинах ганьби. Друге, середнє, коло серпантину наближення Ісуса до міста Володіння Миру Лука описує так: « А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті! А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: Учителю, заборони Своїм учням! А Він їм промовив у відповідь: Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме! » (19:37-40). Продовження в аудіо...…
« Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей? А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони... А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були » (Мк.16:1-6). Співставивши чотири оповіді про Христове воскресіння зі чотирьох Євангелій, ми отримаємо зображення повної картини цієї найважливішої події в історії людства. Рано вранці після суботнього відпочинку Ісус воскрес з мертвих і пройшов крізь поховальний саван та запечатаний гріб, не зрушивши нічого і нікого не потурбувавши. Щоб проголосити воскресіння Свого Сина, Отець посилає ангела і викликає землетрус в околицях гробу, де лежало тіло. Ангел відкочує камінь зі входу до гробу, щоб показати, що гріб вже порожній. Налякана сторожа покидає місце свого обов’язку. Саме тоді прийшли жінки, які « говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей? » (Мк.16:3). Побачивши відвалений гробовий камінь, Марія Магдалина побігла вперед, зазирнула до гробу і відразу побігла назад у місто, щоб повідомити учнів. А тим часом інші жінки увійшли до гробу і почули від ангела, що Ісус воскрес: « Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив » (Мк.16:6-7). Далі Марія повертається до гробу разом з Петром та Іваном. По дорозі вони зустрічають інших жінок, а Петро з Іваном біжать до гробу. Після розгляду порожнього гробу, і побачивши залишений поховальний саван, вони повертаються до Єрусалиму. Марія Магдалина знову йде до гробу, де розмовляє з ангелом. Далі воскреслий Господь з’являється їй. Марія хоче Його обійняти, Ісус не дозволяє, зазначаючи про зміну взаємин між воскреслим Господом слави та ще не прославленого віруючого на землі. Майже відразу після цього Ісус з’являється іншим жінкам, які поверталися до Єрусалиму. Дещо пізніше, ближче до полудня Великоднього дня, Ісус з’являється Петрові, який потребував запевнення від Спасителя. Пізніше, вже ближче до завершення першого дня, Ісус зустрічає двох учнів, які йдуть до Еммаусу. « Того ж дня, дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам! » (Ів.20:19). Учнів тоді було десятеро, Хома був відсутній. Тиждень пізніше за таких же обставин, тільки вже з Хомою, Ісус знову з’являється учням. Вони обговорили все, що сталося. Але потрібен був час, щоб якось осягнути цю славну правду про воскресіння. Саме через це Ісус залишався серед учнів протягом сорока днів, зустрічаючись з ними в Галілеї, далеко від Його ворогів, до Свого повернення у Віфанію для вознесіння. Апостол Павло розпочинав мову про воскресіння, підсумувавши послання Доброї Звістки та історії Христових з’явлень після Його воскресіння, наступним чином: « Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з'явився Він Якову, опісля усім апостолам » (1Кор.15:1-7). Продовження в аудіо...…
Пишучи свої послання чи листи, апостол Павло часто розділяє їх на дві частини, де в першій частині він викладає слово про наше виправдання, тобто спасіння і прощення гріхів, а в другій частині він пише слово про наше освячення, тобто наше нове життя у Христі та плоди віри в Нього. Послання до Ефесян не є цьому виключенням. Так у перших трьох розділах Павло пише про Божий відвічний план спасіння, а від четвертого до шостого включно – про наслідки дії Божої спасаючої благодаті на віруючого. Слово ж Боже, яке ми сьогодні розглядаємо знаходиться саме в другій частині послання. У п’ятому розділі послання до Ефесян апостол торкається питання святості нового життя християнина, що стосується Шостої заповіді. Однак, перш ніж сказати про це, Павло ще раз нагадує нам про основу нашої мотивації до цього нового життя святості: « Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі » (Еф.5:1-2). «Бог є любов», - каже апостол Іван дуже просто. Бог не просто має любов і чинить її. Сам Бог є любов. Його ціле єство – це любов. Бог – це палаюча любов, як на небі, так і на землі. Бог – це океан любові, який переповнює все. Він виявив себе як невимовно люблячий Бог. Він любив нас навіть ще до нашого існування. Він полюбив нас ще з вічності. І вже з вічності Він вирішив виляти всю Свою любов на нас. Він створив нас. А коли ми згрішили і стали Його ворогами, Він не забрав від нас Своєї любові. Натомість, Бог видав Свого Єдинородного Сина на страждання і смерть замість нас. А Він, Син вічної любові, охоче пожертвував Собою замість нас на вівтарі хреста. Він віддав Себе Богові як повністю прийнятну досконалу жертву. За рахунок цієї жертви Божа справедливість, яка зазнала образи від наших гріхів, була улагоджена, і ми стали прийнятними в Ньому, не зважаючи на наші гріхи. Через Христа Бог примирився з нами. Це є модель любові, за якою християни себе оцінюють, яку вони наслідують. Подібно до малюка, який намагається імітувати свого тата, коли ходить, говорить, чи щось робить. Через те, апостол Павло не закликає нас чинити любов, але «ходити в любові». Під цим він має на увазі, що життя християнина повинне бути постійною любов’ю до Бога і до ближнього. Ця свята любов має наповнювати і зворушувати його серце. Вона має проявлятись в його мові, на його обличчі. Вона є мотивацією всіх його діл. Сам Бог і Його любов повинні перебувати в християнині. Павло каже нам, щоб ми наслідували Бога « як улюблені діти ». Він визнає, що цей заклик не стосується всіх людей. Бо як може бідна людина, яка все ще перебуває у смерті гріха і його марноті, людина, яка не визнає Бога за вище добро, котра блукає як сліпець, шукаючи спокою і миру в світі та його речах, як може така людина наслідувати Бога в любові? Якщо вона чує заклик до святої, божественної любові, вона відкидає його як глупоту. Навіть, якщо така людина і прагне вічної любові, її серце тягне її вниз. Однак, християни через віру знають на досвіді цю любов, якою Бог із вічності їх полюбив, як батько любить своїх дітей. Пізнаючи цю любов, вони народжуються від Бога, стають учасниками божественної природи і правдивими дітьми вічної та досконалої любові. Вони зобов’язані як Божі діти любити, як їхній Отець любить. І вони отримують від Нього силу любити. Таким чином, пробудись! Ходи як Боже дитя у любові. Продовження в аудіо...…
« Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих. Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо ж написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого! Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! Тоді позоставив диявол Його » (Мт.4:1-11). Незадовго до цього, коли христився Ісус, небо відкрилось над Ним так, ніби хотіло спуститись на землю. Відразу після Його хрищення, пекло розкрилось під Христом і ринуло на Нього з усією його силою. Син Божий Своєю всемогутньою силою скинув Сатану з неба, проте, тут на землі, Він дозволяє нападати на Себе, дозволяє водити Себе, глузувати над Собою, насміхатися над Собою. Він не долає Сатану силою Своєї всемогутності, але в Своєму пониженні Він перемагає записаним Божим Словом. Вічне Світло бореться зі духом темряви, вічна Правда з духом обману, Найсвятіший бореться з духом нечистості, Небесний Цар зі немічним в’язнем пекла. Божий Син дозволяє Себе поставити на наріжника храму, дозволяє спокуснику вимагати, щоб Він поклонився тому. Яка це чудесна битва! Коли ми читаємо, що « Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав », ми бачимо, що Христова битва не була випадковою. Вона була спланована Богом, Самим Небесним Отцем. Вона відбулася відповідно до Божої вічної благодатної постанови, а Христос охоче довершив цю битву. Якщо б Христос не хотів би цього, Сатана не з’являвся б перед Ним, не спокушував би Його, не нападав би на Нього. Але Христос тут не боровся за Себе. Натомість, Він боровся замість нас, як замінник всього людства. Через гріх люди продали себе Сатані, ставши слугами і підданими його царства. Таким чином, коли Христос захотів викупити і спасти людей, Він прийшов як правдивий власник людських душ, щоб перемогти Сатану, щоб зруйнувати його царство, щоб забрати від нього здобич, щоб звільнити нас від влади темряви, і щоб привести нас через царство благодаті у царство вічної слави. Згодом про це Ісус розкаже притчу Своїм учням, порівнюючи Себе зі Сильнішим, що грабує «дім дужого»: « Або як то хто може вдертися в дім дужого, та пограбувати добро його, якщо перше не зв'яже дужого? І аж тоді він господу його пограбує » (Мт.12:29). Христос зробив це, головно, Своєю викупною кровною жертвою на хресті за всі гріхи цілого світу. Саме цією жертвою голова змія була повністю розчавленою і всі люди були повністю викуплені. Боротьба Ісуса з дияволом у пустелі була лише початком. Це було перше зіткнення, яке мусів побороти Князь нашого спасіння, щоб розтоптати Сатану і завдати йому першого смертельного поранення. Це була перша поразка армії пекла, щоб вона побачила, що прийшов Сильніший. Якщо Христа було б переможено в пустелі, це було б горе для нас. Але перемога була за Христом. Він славно переміг, переміг не для Себе, але для нас. Пута розірвані – ми вільні. Все, що ми втратили через гріхопадіння Адама, Христос відвоював у битві в пустелі. Людина з’їла із забороненого плоду дерева. Христос, Другий Адам, не їв і не пив, постив, сорок днів і ночей. Людина захотіла бути як Бог. Христос, Син Божий, поборов спокусу сумніву від Сатани, його глузування, коли той казав Йому: « Коли Ти Син Божий ». Продовження в аудіо...…
« І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого... А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам... Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала » (Мт.15:22-28). Після двадцятирічної відсутності Яків вертається додому. Вертається він не сам, а з ним жінки, діти, вся челядь, усі отари набуті ним за час перебування в Халдейському краї. Незабаром він має зустрітися зі своїм братом Ісавом, в якого він хитрістю забрав перворідство. І ось у цей напружений для Якова момент стається з ним одна дивна подія, про яку читаємо в книзі Буття: « І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до суглобу стегна його. І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з Ним. І промовив: Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря. А той відказав: Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене. І промовив до нього: Як твоє ймення? Той відказав: Яків. І сказав: Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, і подужав. І запитав Яків і сказав: Скажи ж Ім’я Своє. А Той відказав: Пощо питаєш про Ймення Моє? І Він поблагословив його там » (32:25-31). Так Яків став називатися Ізраїлем, бо він боровся з Богом. І тепер всі його нащадки також називаються Богоборцями, або народом Ізраїлю. Яків боровся з Богом, із Божим Сином до Його втілення. У сьогоднішньому Євангельському читанні ми також маємо справу з богоборцем. Однак, на цей раз це жінка, яка навіть не належить до фізичного народу богоборців, однак, по правді, вона є богоборцем, бо належить до духовного Ізраїлю, як і всі віруючі в Ісуса Христа, Втіленого Сина Божого. Сповідання віри ханаанки: « Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів », визнає Ісуса за Месію, Господа з Давидового роду. В Євангеліє від Матвія Ісус називає віру великою лише в двох осіб, обоє вони не юдеї. Ісус хвалить віру сотника та віру цієї жінки. На цій ханаанській жінці показується нам те, як Бог деколи змагається зі християнами, Своїми дорогими дітьми. Він може ставитись до них так, ніби Він немає з ними ніякої справи, ніби вони вороги, а не друзі. Перший випадок того, як Бог змагається зі християнами – це звичайні земні поневіряння. Вони не завжди є тілесними муками від Сатани. Це може бути якась особиста хвороба, чи слабість та смерть когось із рідних чи близьких, це може бути бідність, втрата доброго імені через наклеп, невірність та фальшивість друзів, яким довіряв, чи будь що з того на тлі війни, як це ми сьогодні маємо, звичайні цьогосвітні нещастя та біди. Однак, як ми це бачимо зі ханаанською жінкою, є ще одна, більш складніша боротьба. Бог часто не відповідає на молитви християн у потребі відчаю, а мовчить. Відчай збільшується і часто при його рості християнин палко молиться. Певний час Бог незворушний. Спочатку Христос мовчить на голосіння ханаанки. А коли Він нарешті відкриває Свої вуста, з них линуть гнівливі слова. Коли вже втручаються учні, Він пояснює, що не був посланий до поган, а згодом навіть порівнює жінку зі собакою, що може і не заслуговувати крихт зі столу дітей. Продовження в аудіо...…
Ісус називає церкву містом, « що стоїть на верховині гори » (Мт.5:13), що « не може сховатися ». Проте в книзі Об’явлення ми читаємо, що землетрус зачепить це місто. І це означає, що лише саме перебування за стінами цього міста не гарантує деяким людям безпеки, коли затрясеться земля. « Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають » (Мт.13:47-48) Ще в одній притчі Ісус розповів про « чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї » (Мт.13:24-30). Тріснутий кут святого міста, непотріб серед доброї риби у неводі, кукіль, що виглядає як пшениця – це різні способи розказати про одне і теж. За стінами видимої церкви є лицеміри. Вони займають місце у приміщенні, проте не є частиною Христового тіла. Лише пригадаємо тих дванадцять, яких зібрав навколо Себе Ісус. Серед них був Юда « один із Дванадцятьох … що видасть Людського Сина » (Мт.26:14, 24). Ми погоджуємося з тим, що в церкві є лицеміри. Таким чином, така церква справді має вибачатися перед світом, коли їй не вдалося представляти Христа. Ганьбою є те, коли ми, люди церкви, не можемо впевнено вказати на нашу любов як на незаперечний доказ нашого вчення. Ганьбою є те, коли ми, тіло Христове, не відповідаємо на спонукання покори і благодаті, що виходять від нашого Голови, коли наші зібрання втрачають цю якість, яка нас різнить від самого початку. Яку якість? Церква – це блудні сини і доньки, які насолоджуються бенкетом благодаті, грішники з розбитими серцями, для яких таємниця прощення у крові Агнця ніколи не зблідне. Покаяння – це дихання тіла церкви, постійне дихання сповідання провини і дихання в Божому Слові солодкого відпущення. Порядок поклоніння, в якому ми разом навчаємось любити. Сумно, що саме цього не кожний знаходить у своїй найближчій церкві. Бо не всі церкви однакові. Церква, послання якої зводиться до набору правил, виконуючи які будеш благословенний від Бога, стає чимось подібним до фабрики лицемірів. Люди змушені себе тримати у цих рамках, добре усвідомлюючи, що краще виглядати задоволеними, роблячи це. Якщо вони не можуть зарадити цьому, їм залишається одне з двох: у відчаї залишити це все, або вдаючи, залишитися. Хоча навіть у тій церкві, де послання зосереджується на Христі розп’ятому, є такі, які сидять там щонеділі, не беручи Його до свого серця. Звісно, причина цієї проблеми не знаходиться в Ісусі чи Його Слові, навіть не в церкві, як такій. Проблема в тому, що ми називаємо грішною природою. Грішна природа – це те, чим ми природньо є, як ті, що у церкві, так і ті, що поза нею. Усі ми поділяємо спільне підґрунтя, заросле терниною. Продовження в аудіо...…
Коли народився Христос у стайні на околицях Віфлеєму, небесне військо проголосило враженим пастухам: « Слава Богу на висоті, і на землі мир серед людей доброї волі! » (Лк.2:14). Коли через сорок днів це новонароджене Немовля принесли до Єрусалиму в храм, чоловік доброї волі на ймення Семен, що значить «слухання», тримаючи на руках Ісуса, « хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! » (Лк.2:28-32). Тридцять років по тому, Той, кого тримав на руках Семен, читав у голос з книги пророка Ісаї в синагозі міста Назарет: « На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування. І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Нього » (Лк.4:18-20). Хоча ті, що були в синагозі, і слухали Боже Слово від пророка Ісаї, і дивилися з розплющеними очима на Ісуса, проте вони не прийняли слів з уст Помазанця Божого: « Сьогодні збулося Писання, яке ви почули! » (Лк.4:21) і не побачили Спасіння, яке бачив Семен, тримаючи Немовля. Пройшло ще три роки. Ісус іде до Єрусалиму, щоб там віддати Своє життя. Ось Він виходить із історичного міста Єрихон, щоб увійти до адміністративного Єрихону, де Він зустріне Закхея, митника. При дорозі сидить сліпий на ймення Вартимей. Сліпий дізнається, що проходить Ісус Назарянин. Далі читаємо: « І став він кричати й казати: Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною! А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною! І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його: Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? А той відповів: Господи, нехай стану видющим! Ісус же до нього сказав. Стань видющий! Твоя віра спасла тебе! І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога » (Лк.18:38-43). За вісім днів після цього двоє учнів йдуть із Єрусалиму до села Еммаус. Зустрічають Ісуса. Проте їхні очі стримані, щоб не впізнати Його. Розмовляють про останні події, що сталися в Єрусалимі, а саме: « Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, - і Його розп’яли » (Лк.24:19-20). Згадують також і чутки від жінок про порожній гріб. Що би це мало бути таке? Продовження в аудіо...…
« І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили. А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають? » (Лк.8:22-25). Про визначну подію з історії народу Ізраїлю, яку Мойсей описує в книзі Вихід 14-го розділу, псалмист проголошує у 105 (106) – му Псалмі наступним чином: « Він кликнув на море Червоне і висохло, і Він їх повів через морські глибини, немов по пустині! » (Пс.105:9). Дієслово «кликнув», яке тут вживається, можна також перекласти як «докорив». Тобто, розповідаючи про перехід Божого народу суходолом Червоного моря, псалмист проголошує про Господнє діло: « Він ради Ймення Свого їх спас, щоб виявити Свою силу. Він кликнув на море Червоне і висохло, і Він їх повів через морські глибини, немов по пустині! » (Пс.105:8-9). Те саме дієслово, яке вживає грецький переклад Старого Заповіту, Септуаґінта, використовує євангеліст Лука в завершальному запитанні історії втихомирення бурі на морі: « Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує (докоряє), а вони Його слухають? ». Лука, описуючи це чудо, не використовує жодного Імені чи титулу щодо Ісуса, зазначаючи Його лише займенником «Він», а учні називають Його лише «Наставником». Лука ніби запрошує нас, слухачів і читачів його Євангелія, визначити для себе відповідь на це запитання: « Хто ж це такий, що вітрам і воді Він докоряє, а вони Його слухають? ». Трохи раніше, на самому початку Галілейського служіння, яке Лука описує в четвертому розділі, Ісус вже докоряв. У місті Капернаум Він спочатку докорив у синагозі нечистому духові: « Замовчи, і вийди з нього! » (4:35), а згодом, увійшовши в дім Симона, Він докорив гарячці тещі Симона-Петра, « і вона полишила її » (Лк.4:39). Тепер же, на середині Галілейського озера, « Він же встав, наказав (докорив) бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! ». « Хто ж це такий, що вітрам і воді Він докоряє, а вони Його слухають? ». Справді, для всіх тих, хто перебував у човні разом з Ісусом, це запитання не виникло на порожньому місці. Це сталося після того, як вони потрапили у халепу. Це була дуже серйозна халепа, - буря на Галілейському озері. Поверхня озера, що оточена гірськими пасмами, знаходилась нижче рівня моря. А враховуючи особливості палестинського клімату з географічним розміщенням цього малесенького моря, бурі, які виникали дуже раптово, несподівано і непередбачувано, визначалися надзвичайною лютістю, нічим не поступаючись розбурханим стихіям великого Середземного моря. Різкий перепад тисків повітря, обумовлений гірською місцевістю, низьким рівнем поверхні води та сухим кліматом, що властивий цьому краю, призводив до сильного сконцентрованого плину швидкого вітру, що викликав велику турбулентність цього малесенького моря. А маленькі, крихітні човники посеред такої розбурханої стихії – це ніби маленькі хатинки в епіцентрі буревію. Кого ж нагадує цей маленький човник посеред розбурханої стихії озера? Часто здається, що життя проходить дуже спокійно, що ніщо не може порушити цей видимий спокій. Але раптом з’являється різкий вітер, а ми, що й гадки не мали про якісь бурі, потрапляємо в самісінький центр бурхливого, руйнівного шторму. Як ось сталося з нашою країною на початку 2014 і 2022 років. Продовження в аудіо...…
Дев’ять місяців мовчав Захарій. Він мовчав, бо засумнівався Божій обітниці про народження від нього, вже похилого роками, та вже немолодої та неплідної дружини, Єлисавети, сина. Дев’ять місяців промайнули, народився син. Коли на восьмий день хлопчика обрізали, назвавши Іваном, його « батько Захарій наповнився Духом Святим, та й став пророкувати й казати: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що зглянувся й визволив люд Свій! Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, Свого слуги, як був заповів відвіку устами святих пророків Своїх, що від ворогів наших визволить нас, та з руки всіх наших ненависників, що вчинить Він милість нашим отцям, і буде пригадувати Свій святий заповіт, що дотримає й нам ту присягу, якою Він присягавсь Авраамові, отцю нашому, щоб ми, визволившись із руки ворогів, служили безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя нашого (Лк.1:67-75). Господь Бог Ізраїлю благословенний, бо Він зглянувся і відвідав, визволив і підняв ріг спасіння для Свого народу. Результатом цього стало спасіння Божого люду, якому Господь вчинив милість, згадав Свій заповіт Авраамові та врятував від ворогів, щоб Його народ міг служити Йому. Центральним у цьому гімні є Боже пригадування Його святого заповіту і присяга, якою присягавсь Господь Авраамові. Про початок заповітних відносин Бога з Аврамом читаємо у книзі Буття: « І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі! » (1М.12:1-3). Господь зміцнює згодом Свій заповіт, промовляючи: « Не бійся, Авраме, Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика… Господь його вивів надвір та й сказав: Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє! І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність » (1М.15:1, 5-6). Ось Аврамові вже 99, проте спадкоємця він ще не має, коли явився Господь і промовив: « Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!... І не буде вже кликатись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть. І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі… То Мій заповіт, що його ви виконувать будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами » (1М.17:1-11). Продовження в аудіо...…
« І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них... А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангол Господній з'явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... » (Лк.2:6-9). Ще не встигла Марія покласти сповите Немовля в ясла, як у полі біля Віфлеєму ангел Господній, сяючи у Божій славі, з’явився і промовив до пастухів: « Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме » (Лк.2:10-12). А коли відкрились небеса, « ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали (співаючи перед враженими пастухами): Слава Богу на висоті, і на землі мир серед людей доброї волі! » (Лк.2:13-14). Тут, у Віфлеємі та його околицях, було все, що справді належить небесам. Сам Господь небес лежав як немовля в яслах. Слава Господня осяяла пастухів і освітила ніч небесним світлом. Небесне військо з радістю зібралося перед безмовними людьми. Лунає музика небес. Це ніби небо спустилось на землю, поглинувши останню в собі. Однак, те, що сталося тут, не стосується лише мешканців Віфлеєму, але кожного, чию природу прийняв Син Божий, кожного, хто є людиною і є грішником. Адже ангел Господній проголошує: « бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім ». Тут ми маємо невимовно велику та незбагненну таємницю. Божа святість і праведність повинна закрити двері небес для нас грішних. Бог знає, що ані ми самі, ані інше, яке створіння на небі, чи на землі, не може відкрити їх для нас. Він знає про наш страх, про страх грішника перед святим і справедливим Богом. Таким чином, ще з вічності Він вирішує, що те, що ми не можемо зробити, Він Сам зробить. І Він зробить це у такий спосіб, що Його божественна, чудесна, незбагненна і безмежна любов стане відома усім на Його вічну славу та хвалу. Бог постановив, що Його дорогий Єдинородний Син буде посланий у світ, що Він станеться людиною, що на Нього будуть покладені всі наші гріхи, і що ці гріхи будуть повністю і навіки поховані в глибинах Його впокорення і смерті на хресті. Те, що сталося у Віфлеємі було виповненням цієї величної постанови небесного Отця. Як тільки Його Син стався людиною, нездвигненний тягар гріха всього людства був на Нього покладений. Тож, коли Христос, Боже жертовне Ягня за гріхи всього людства, лежав у яслах темної стайні, Божі очі дивились у майбутнє туди, де Його Син помирає на хресті. Таким чином, це викуплення за гріх, яким Божа святість і справедливість були умилостивлені, а люди були примирені з Богом, було ніби вже сповнене. Бо приходить саме те «сьогодні», про яке проголошується у другім псалмі: « Ти Мій Син, - Я сьогодні Тебе породив ». Бо це сповите Немовля в яслах є Сином Божим за Своєю природою. Він існував з Отцем і Святим Духом з вічності. Він є Богом рівним з Отцем в усьому. Щонеділі ми сповідаємо в Нікейському Символі віри про «Сина Божого Єдинородного, від Отця родженого перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого не створеного, єдиносущого з Отцем, через Котрого все сталося». Продовження в аудіо...…
Великий лютеранський богослов Йоганн Ґергард завершує свій роздум про спасаючі благословення Христового Втілення такими словами: «Душе моя, безперестанку дякуй Богові, Котрий створив тебе, коли тебе ще не було, Котрий викупив тебе, коли через гріх ти була під вічним засудженням, і Котрий приготував для тебе невимовні радості та повноту слави, якщо ти вірою линеш до Христа твого Спасителя». Розпочинає ж він свій роздум наступним чином: "Бо я ось благовіщу вам радість велику" (Лк.2:10), сказав ангел при народженні нашого Спасителя. Справді великою є радість таким чином проголошена, ба, більшою ніж може осягнути людський розум. Жахливим для нас було знаходитись під святим гнівом Божим, бути полоненим волі диявола, і бути під присудом вічного засудження. Але ще більш жахливим було те, що люди не знали про свій страшний стан, чи що були повністю байдужими до цього. А тепер ангел приносить добру звістку про те, що в світ прийшов Спаситель, Котрий звільнить нас від усіх цих нещасть. Він прийшов як Лікар до духовно хворих, як Викупитель до полонених гріха, як Шлях до тих, хто заблукав, як Життя до мертвих у переступах і гріхах, та як Рятівник до загублених. Як Мойсей (Вих.3:10) був посланий Господом, щоб звільнити синів Ізраїлевих від Єгипетського поневолення, так і Христос був посланий Отцем, щоб викупити людство від поневолення диявола. Як голуб, коли води відступали від лиця землі, повернувся з оливковим листком до Ноя в ковчезі (Буття 8:11), так Христос прийшов на землю, щоб проповідувати мир і примирення між людиною і Богом. Тож, радіймо і величаймо милість нашого Бога. Хіба Той, Хто полюбив нас ще коли ми були Його ворогами (Рим.5:8), не зневаживши взяти нашу людську природу в найтісніший союз зі Своєю божественністю, забере щось добре від тих, хто є учасниками однієї плоті з Ним? Хто коли ненавидів Свою плоть (Еф.5:29)? Як Він може нас відкинути, коли у застосуванні такої високої та безмежної милості Він вчинив нас учасниками Його власної природи? – риторично запитує Ґергард. Хто в найвищій думці може досягнути цієї дивовижної таємниці, а тим більше виразити її словами? Тут ми маємо найвищу високість і найнижчу ницість, найбільшу силу і немічну безпомічність, найславнішу велич і найбезславнішу слабкість. Що може бути вищим від Бога, або більш ницим ніж людина? Хто має більше влади за Бога, чи більше моральної немічності за людину? Хто може бути таким славним як Бог і слабким як людина? Проте така висока сила розробляє план викуплення, який поєднує всі ці елементи, тоді, коли безмежна справедливість вимагала такого союзу. Який обмежений розум може осягнути велич цієї таємниці? Відповідний викуп, безмірний за вартістю, вимагався за людську провину, бо людина відвернулася від Бога, безмежного Добра. Але що могло бути відповідним спокутуванням безмежному Богові? Таким чином, безмежна справедливість бере від себе, як це було, відповідне спокутування від себе принесене. І Бог Творець страждає в людській плоті, щоб людина, діло Його рук, не страждала вічно. Продовження в аудіо...…
Х
Християнські Проповіді
Псалом 72 – Правління Праведного Царя Молитва за Царя – Його Справедливість « Боже, Свої суди цареві подай, а Свою справедливість для сина царевого, хай він праведністю судить народа Твого, а вбогих Твоїх справедливістю! Нехай гори приносять народові мир, а пагірки праведність. Він судитиме вбогих народу, помагатиме бідним, і тиснути буде гнобителя! » (1-4). Які якості чинять царя великим? Є деяке число правителів, які здобули титул «великий», серед них Александр Великий Македонський, Фрідріх Великий Прусський, Ірод Великий Ізраїльський. Чому історики називають цих мужів «великими»? Три століття до Христа Александр Македонський здобув імперію більшу за всі колишні імперії до нього, захопивши територію від Греції до Індії. І завоював він це все зі швидкістю, якою ще ніхто до нього не робив цього раніше, за якихось три-чотири роки. Хоча він і помер у своїх 33, його імперія ще століттями впливала на історію світу. Фрідріх Прусський вивів своє королівство до найвпливовіших позицій в Європі кінця 18-го сторіччя, шляхом ведення різноманітних воєнних кампаній та реформування системи державного управління. За часи його правління територія Бранденбурзько-Прусського королівства збільшилась у двічі. Ірод Великий був найбагатшим і найбільшим будівничим стародавнього Ізраїлю, більшим навіть від Соломона. Однак, він був найжорстокішим і найлукавішим правителем Ізраїлю. Для набуття і збереження влади він стратив немовлят Віфлеєму, трьох своїх синів та одну з десяти своїх дружин. Здається, що для того, щоб якийсь правитель отримав титул «великий», йому потрібно загарбати якомога більше землі та вбити кожного, хто стоїть на його шляху. Для світу наскільки великим є цар залежить від того, скільки території він загарбав і як довго тривало його правління. Царі, яких світ називає великими, були великими в егоїзмі та жорстокості. Вони будували свої царства, гноблячи і вбиваючи інших. Однак, відповідно до Божого Слова те, що робить царя справді великим, це праведність і справедливість. Виняткова характеристика царства Месії, характеристика яка виокремлює це царство від всіх інших великих царств, це справедливість. Його правління не ґрунтується на капризній владі, а на справжній праведності. Праведність Христового правління відображається двома способами. По перше, є справедливість Євангелія, через яку Христос дає Своєму народові прощення і вічне життя. Євангельське проголошення є справедливим, бо Христос повністю заплатив за всі гріхи. По друге, справедливість закону також існує, справедливість через яку Христос розбиває ворогів Його народу та всіх тих, хто зневажає Бога. Це проголошення засудження також буде справедливим, бо засуджені відкинули Боже прощення і заслужили своїми гріхами собі прокляття. Останнього дня, коли Христос запросить тих, що по Його правицю, вспадкувати життя, а тих, що по лівицю, засудить до проведення вічності у пеклі з дияволом і його ангелами, виповниться досконала справедливість. Бідні, які згадуються у псалмі та отримують справедливість від царя, це бідні духом, які каються в своїх гріхах, саме ті, про яких каже Спаситель у Нагірній проповіді. Бідні духом можуть бути і матеріально бідними, але не всі матеріально бідні є бідними духом. Продовження в аудіо...…
Х
Християнські Проповіді
« Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа! І будуть їх звати дубами праведності, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь! » (Іс.61:1-3). Хто промовляє ці слова? Кого помазав Господь і послав проголошувати Добру Новину? Цього Промовця Ісая вже називав у низці віршів своєї книги раніше. Напочатку 11-го розділу пророк проголошував: « І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за праведністю, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному » (Іс.11:1-4). На початку 42-го розділу Господь обіцяв через пророка Ісаю: « Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за праведністю. Не втомиться Він, і не знеможеться, поки присуду не покладе на землі, і будуть чекати Закона Його острови » (42:1-4). У 49-му розділі Господь промовляє до Свого Слуги-Отрока: « За часу вподобання Я відповів Тобі, в день спасіння Тобі допоміг, і стерегтиму Тебе, і дам Я Тебе заповітом народові, щоб край обновити, щоб поділити спадки спустошені, щоб в'язням сказати: Виходьте, а тим, хто в темноті: З'явіться! При дорогах вони будуть пастися, і по всіх лисих горбовинах їхні пасовиська. Не будуть голодні вони, ані спрагнені, і не вдарить їх спека, ні сонце, бо Той, Хто їх милує, їх попровадить і до водних джерел поведе їх » (Іс.49:8-10). А тепер у 61-му розділі книги пророка Ісаї Промовець каже: « Дух Господа Бога на мені ». Чи є якась причина сумніватися в тому, Хто промовляє ці слова? Адже Промовець ніхто інший як Слуга Єгови, Єссеєвий Пагінчик, тобто, Ісус Христос. Євангеліє від Луки дає відповідь на всі ці запитання, розвіюючи всі сумніви щодо цього. Відвідуючи напочатку Свого публічного служіння синагогу міста Назарет, Ісус читає саме ці вірші зі сувою книги Ісаї, переданого Йому від старших синагоги. Він читає їх як Свою програму дій. « І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Нього. І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули! » (Лк.4:20-21). Це був драматичний момент для кожного, хто перебував тоді у цій синагозі. Люди були вражені та розлючені, розлючені настільки, що намагалися скинути Ісуса зі скелястого урвища додолу. Отже, тут, у 61-му розділі книги пророка Ісаї, Ісус пророкує і проголошує, що на Ньому Господній Дух. Цей Дух видимо зійшов на Нього при Його Хрищенні в річці Йордані, як це пише Лука: « І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе! » (Лк.3:21-22). Продовження в аудіо...…
У цьому випуску ми досліджуємо глибокий зміст слова «Амінь» — від його біблійного коріння до використання у поклонінні й молитві. Чому ми кажемо «Амінь»? Як це слово виражає нашу віру, довіру до Бога та згоду з Його волею? Ми розглядаємо, як «Амінь» стає частиною прославлення, молитви і християнського життя, а також як воно відображає Божі обітниці. Долучайтеся до роздумів про це надихаюче слово, яке є виразом впевненості у нашому Спасителі та Його ділах!…
Цей епізод розповідає про унікальну історію Захарія, священика, який вперше входить до Святого Місця Єрусалимського храму і зустрічає ангела Гавриїла. Ми досліджуємо страх і сумніви Захарія, його покликання до віри та обіцянку народження Івана Христителя. Як це знаменне об’явлення підготувало шлях до приходу Месії і стало початком нової ери радості та спасіння? Зануртесь у таємницю Божого плану, який розпочинається у храмі, розкривається в Євангелії і веде до життя у Христі.…
Цей епізод подкасту присвячений глибокому розгляду теми останнього суду, який Ісус Христос описує в Євангелії. Ми обговоримо, як Христос постане як Цар і Суддя, щоб відділити праведників від неправедників, наголосивши на простих діях милосердя, які Він цінує. Чи всі будуть спасенні? Як Божа благодать і наша віра проявляються у ділах любові? Ми розглянемо біблійні пророцтва, зв’язок між старозавітними обіцянками та їх виконанням у Христі, а також значення Божого благословення. Це нагадування про те, як наші щоденні вчинки відображають нашу віру та наближають нас до Царства Небесного.…
Апостол Павло, навчаючи ефесян дороги освячення християнина, зазначає також і для нас: « І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа, дякуючи завжди за все Богові й Отцеві в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа » (Еф.5:18-20). Тож, дослухаючись до поради апостола, зосередимо нашу увагу сьогодні на 27-му псалмі, навчаючись від Давида мистецтву молитви. Цей псалом є чудовою молитвою в лихоліття, в часи хвороби чи слабкості. Перші три вірша проголошують про безпеку Господньої твердині: « Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись? Коли будуть зближатись до мене злочинці, щоб жерти їм тіло моє, мої напасники та мої вороги, вони спотикнуться й попадають!... коли проти мене розложиться табір, то серце моє не злякається, коли проти мене повстане війна, я надіятись буду на те, на поміч Його! » (Пс.27:1-3). Пара великих благословень, які є наслідком спасіння, це радість і безпека. У Біблії світло, яке є одним із перших Божих творінь, це символ всього позитивного. У псалмі Сам Господь є «світлом», бо Він є джерелом нашої радості. « Господь моє світло » - лише тут, зі всього Старого Заповіту, так називається Бог. У Новому Заповіті світлом, яке об’являє Бога, є Христос. Так на початку Євангелія від Івана апостол пише про Слово, яке « сталося тілом »: « І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його » (Ів.1:4-5). А згодом Сам Ісус проголосив про Себе: « Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя » (Ів.8:12). Деколи світло символізує звільнення від темряви страждань. В інших місцях – це символ радості та щастя. Ми говоримо про «світло в кінці тунелю», чи про «світлий вигляд обличчя». У контексті цього псалма, звільнення від лиха, здається, є головною точкою порівняння, хоча наслідкова радість, звісно що не виключається. Безпека віруючого символізується «твердинею», якою є Господь. Саме під Господнім захистом Давид перебуває у безпеці. Жодна ворожа армія не в змозі забрати від Давида радості та безпеки, якими він володіє у Божій присутності. Гріх, смерть чи влада диявола не здатні забрати радість і безпеку там, де присутній Господь, « твердиня мого життя ». Хоча війна, яка згадується у цих віршах, швидше духовна, аніж буквальна, вони можуть служити і як молитва воїна у вирі війни. Якщо Псалом 27 написаний в часи повстання Авесалома, сина Давидового, війна, в якій перебував Давид, була як духовною, так і буквальною, фізичною. Давид продовжує псалом, проголошуючи про блаженство перебування в Господньому храмі, звертаючись до Бога у впевненості молитви: Одного прошу я від Господа, буду жадати того, щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати! бо Він заховає мене дня нещастя в Своїй скинії, сховає мене потаємно в Своєму наметі, на скелю мене проведе! А тепер піднесеться моя голова понад ворогами моїми навколо мене, і я в Його скинії буду приносити жертви при відзвуках сурм, і я буду співати та грати Господеві! Почуй, Господи, голос мій, коли кличу, і помилуй мене, і озвися до мене! За Тебе промовило серце моє: Шукайте Мого лиця! тому, Господи, буду шукати обличчя Твого: не ховай же від мене обличчя Свого, у гніві Свого раба не відкинь! Ти був мені поміч, не кидай мене, і не лишай мене, Боже спасіння мого, бо мій батько та мати моя мене кинули, та Господь прийме мене! » (4-10). Продовження в аудіо...…
Сьогодні ми розглянемо притчу про немилосердного боржника, яка знаходиться у Четвертій бесіді Христа з Його учнями, і П’яте прохання Господньої Молитви з Першої бесіди, що є Нагірною проповіддю нашого Спасителя. Четверта книга Ісусового п’ятикнижжя подібно до четвертої Мойсеєвого також має справу з числами та величинами. У ній ми знаходимо відповіді на запитання величини чи числа, такі як: «Хто найбільший у Царстві Небеснім?», чи «Скільки разів прощати гріхи братові?». У четвертій бесіді маємо і дві притчі пов’язані із числами 99 і 1, 10000 і 100. Хоча числівники чи порівняльні прикметники з’являються і в інших бесідах, саме четверта має їх найбільше. Якщо перші три бесіди, а саме: Нагірна проповідь (розділи 5-7), Ісусова наука апостолам на їхнє служіння (розділ 10) та Ісусові притчі про Царство Небесне (розділ 13) не розміщені Матвієм у хронологічному порядку, то Четверта бесіда займає належне місце у часі її проведення Ісусом. Науку про життя церкви Христос викладає після Преображення на «дорозі» до Єрусалиму, коли Він востаннє заходить до Свого помешкання у Капернаумі. Ісус вже двічі згадував про Свою смерть та воскресіння, до яких залишалося трохи більше ніж півроку. Посередині Четвертої бесіди, як це часто буває у юдеїв, знаходиться її головна думка: «А коли прогрішиться твій брат проти тебе, йди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, - ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб «справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків». А коли не послухає їх, - скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, - хай буде тобі як поганин і митник! Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі. Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, - станеться їм від Отця Мого, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, - там Я серед них» (Мт.18:15-20). Далі, на завершення бесіди, Ісус розповідає притчу. У Лютеранській катехітичній традиції Притча про Немилосердного Боржника часто використовується для пояснення П’ятого прохання Господньої молитви: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Це робить Лютер у Великому Катехізисі, коли пише: «Тому, якщо ви не прощаєте, не думайте, що Бог пробачить вам». Зв'язок же Мт.18:35 із Мт.6:14 очевидний: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець» . Однак це не єдина паралель цієї Притчі з Нагірною проповіддю. У Блаженствах Ісус також проголошує: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мт.5:7). Приводом до створення Притчі послужило Петрове запитання: «Господи, - скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» . Петро розуміє, що Ісус хоче, щоб ми прощали тих, хто грішить проти нас. Проте, йому здається, що цьому має бути якась межа. Петрове «сім» значно переважає «три», число разів прощення за старим юдейським вченням. І яке ж його здивування, коли Ісус каже: «Не кажу тобі – до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи» . Деякі переклади дають не 70 по 7, а тільки 77. Хоча це не змінює суті, бо жодне із чисел не варто приймати буквально, чи ми маємо тут 490 чи 77. Як 70 по 7 так і 77 кажуть нам просто прощати невизначену кількість разів. Не рахуй, бо коли Бог рахував би, Він давно вже нас списав би. Продовження в аудіо...…
Лютер пояснює друге прохання Господньої молитви: « Нехай прийде Царство Твоє » наступним чином: «Звичайно, Царство Боже настане саме по собі, навіть без нашої молитви; однак ми просимо в цій молитві, щоб воно прийшло і до нас. Це здійснюється тоді, коли наш Небесний Отець дає нам Свого Святого Духа, щоб ми повірили Його святому Слову через Його милосердя і по Божому жили тут нині, а згодом там вічно». Справді, це є нашою місійною молитвою. Тож, сьогодні ми розглянемо три псалми, які наповнені місійними темами: 47 (Царство Царя), 67 (Твоє Царство приходить) і 87 (Славне Місто). Псалом 47 “Всі народи, плещіть у долоні, покликуйте Богові голосом радости, грізний бо Всевишній Господь, Цар великий всієї землі! Він народи під нас підбиває, а поган нам під ноги, Він нашу спадщину для нас вибирає, величність для Якова, що його полюбив. Села. Бог виступає при радісних окриках, Господь при голосі рога. Співайте Богові нашому, співайте, співайте Цареві нашому, співайте, бо Бог Цар усієї землі, співайте навчальний псалом! Бог зацарював над народами, Бог сів на святому Своєму престолі! Зібрались владики народів, народ Бога Авраамового, як Божі щити на землі, між ними Він сильно звеличений!” Хоча цей великий цар є грізним завойовником і суддею, головною мелодією змісту псалма є радість. Цей цар не є тираном, але благодатним спасителем. Він не є одним із місцевих божків, але Він – Бог всевіту. Захоплення народів під правління Ізраїлю відбувається через поширення Євангелія по цілому світові. Захоплені Євангелієм, язичники, які раніше були ворогами до Божого Царства, стають громадянами духовного Ізраїлю, як це пише Павло ефесянам: « Отож, пам’ятайте, що ви, колись тілом погани,... що ви того часу були без Христа, відлучені від громади ізраїльської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким, бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки » (Еф.2:11-19). Чи словами псалма: « Зібрались владики народів, народ Бога Авраамового ». Головними кроками виконання 47-го псалма є три події. Коли Ісус розпочинав Своє служіння, Він проголошував: « Боже Царство наблизилось » (Мк.1:15). Коли Він возносився на небеса, Він уповноважив Своїх учнів поширювати Його Царство по цілому світу: « Тож ідіть, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку » (Мт.28:19-20). Коли Він повернеться у славі, Його Царство повіки стоятиме: « і на небі зчинились гучні голоси, що казали: Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, і Він зацарює на вічні віки! » (Об.11:15). Псалом 2:8 каже нам, що Бог дав Месії народи у спадок. У 47-му псалмі ми дізнаємось, що народи є також нашим спадком, оскільки ми розділяємо з Царем Його правління. Він посилає нас із Євангелієм як завойовників. Цар Ісус має всю владу на небі та на землі, таким чином, ми можемо робити учнями всі народи. Це є діло нашого Спасителя. Це куплено для нас і заплачено за нас. Сатана не має жодних прав на язичників як своїх рабів. Вони викуплені. Це наше право і обов’язок їх звільняти. Продовження в аудіо...…
У цьому епізоді пастор розглядає глибокий сенс чудес зцілення Ісуса, зосереджуючись на історії жінки з кровотечею з Євангелія від Марка (5:34). Через розповідь про Валерію, жінку з розсіяним склерозом, пастор досліджує, як віра в Христа дарує нам не тільки фізичне зцілення, але і глибоке духовне спасіння. Ми дізнаємося, що навіть коли хвороби залишаються з нами, Христос вже зробив нас досконалими у Божих очах. Цей епізод запрошує слухачів задуматися над важливістю духовного зцілення, яке пропонує Христос, незалежно від фізичних недугів. Обговорюється значення віри для подолання відчуття неповноцінності та духовного болю. Через призму біблійної історії та особистих викликів Валерії, пастор вказує на велику надію, яку Христос дарує кожному, хто приходить до Нього. Приєднуйтеся до нас, щоб дослідити, як віра відкриває доступ до Божої досконалості, даючи надію на справжнє зцілення в нашій подорожі з Христом.…
« А коли прибули на те місце, що звуть Череповище, розп'яли тут Його та злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч. Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони! » (Лк.23:33-34). Сорок днів символічно розділяють свята Преображення і Хреста Господнього. На горі Преображення Ісус розмовляв із Мойсеєм та Іллєю про Свій Вихід, « який в Єрусалимі Він мав докінчити » (Лк.9:31). Ця подорож Божого Сина завершується на пагорбі, « що звуть Череповище », де розп’яли « Його та злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч ». Саме Розп’яття стосується Біблійна сторона свята Хреста Господнього, свята, яке ще раз нагадує нам про Велику П’ятницю, подібно до того як це робив для Ізраїлю Старого Заповіту День Викуплення, коли Віко ковчегу Заповіту і народ кропили кров’ю першого жертовного козла, а на другого козла клалися всі гріхи народу і відсилалися разом з козлом геть, щоб назад той «цап відбувайло» не повернувся разом з покладеними на нього гріхами. Те, що подорож Сина Божого завершується розп’яттям на місці, що звуть Череповище, зображують більшість Православних хрестів, зокрема і той, що висить на моїй шиї. Знизу, нижче маленької косої поперечини, що нагадує про двох розп’ятих « злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч », знаходиться зображення черепа, зображення, яке також символізує смерть, або могилу першого Адама. Адже другий Адам, Ісус, саме на хресті перемагає гріх і смерть, як написано: « Бо коли за переступ одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, хто приймає рясноту благодаті й дар праведності, запанують у житті через одного Ісуса Христа » (Рим.5:17). Однак, яким би вірним та вражаючим не було розп’яття, « ми маємо слово пророче певніше », як це писав апостол Петро, порівнюючи своє бачення подій на горі Преображення і Слово Боже, записане пророками Старого Заповіту. Певнішим за зображення Розп’яття на цьому хресті чи на будь якому іншому образі ми маємо Слово Боже, записане для нас у Святому Писанні Старого і Нового Заповітів апостолами і пророками. Зокрема для нас сьогодні певнішим за зображення цього хреста на моїй шиї будуть слова записані євангелістом Лукою. Власне, це перші слова промовлені нашим Спасителем на хресті: « Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони! ». Людське незнання Божого плану спасіння і незнання про відпущення гріхів Сином Людським є головними темами, які проходять крізь усе Євангеліє від Луки. Перша Ісусова проповідь, яку записує Лука, виголошується Сином Божим у синагозі Його рідного міста Назарету на слова пророка Ісаї: « На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування » (Лк.4:18-19). Однак, замість того, щоб отримати від Божого Помазанця прозріння і відпущення, « всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом. І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його » (Лк.4:28-29). На завершення Свого Галілейського служіння, яке тривало майже два роки, Ісус запитує Своїх учнів: « За кого Мене люди вважають? ». Відповідь далі свідчила про повне незнання, хто такий Син Людський: « Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків » (Лк.9:19). Продовження в аудіо...…
« І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одного з фарисейських старшин, щоб хліба спожити, а вони назирали за Ним. І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водянку. Ісус же озвався й сказав до законників та фарисеїв: Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні? Вони ж мовчали. А Він, доторкнувшись, уздоровив його та відпустив... І сказав Він до них: Коли осел або віл котрогось із вас упаде до криниці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього? І вони не могли відповісти на це » (Лк.14:1-6). « Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні? », - запитує Ісус фарисеїв про їхнє святкування суботи. Бо як вони дотримуються відпочинку сьомого дня? Звісно, не слуханням Божого Слова зі Христових вуст. Запросивши Ісуса спожити суботню вечерю в домі одного з їхніх старших, фарисеї, замість того щоб відпочивати у Божому Слові в суботу, « назирали за Ним ». Вони назирали за Ісусом, щоб злапати Його в чомусь, що би було порушенням святкування суботи. І здається, саме за цієї причини вони привели чоловіка хворого на водянку, щоб Ісус його уздоровив, тим самим ніби спокушаючи Його до ще одного зцілення в суботу. Фарисеї знали, що Ісус зцілить хворого, як це Він зробив із іншим в одну зі субот раніше. Знаючи про лицемірство фарисеїв, Христос їх запитує: « Чи вздоровляти в суботу годиться чи ні? ». Відповідно до фарисейського правила, головне в дотриманні суботи було не робити нічого. Освячення ж суботи Божим Словом було справою другорядною, справою, яку можна було б навіть і оминути. Фарисеї вважали, що виконання необхідної роботи любові в суботу, такої як уздоровлення хворої людини, є великим порушенням суботи. Однак, вони не вважали порушенням суботи відмову слухати Боже Слово, їхню ворожнечу до Христа, їхнє лицемірство, марноту і гординю. Якщо вони з’являються в суботу в синагозі зі відкритими вухами, але глухими серцями, і слухають Закон і Пророків, промовляють якісь молитви і уникають повсякденної роботи в суботу, фарисеї вірили, що виконують Третю заповідь у найкращий спосіб. Нажаль, подібних людей можна зустріти і посеред нас. Таких «виконавців суботи» вдосталь як в Україні, так і в Німеччині. Багато досих пір вважають великим гріхом працювати в неділю. Однак, не приходити в неділю до церкви, щоб там слухати Боже Слово і відпочивати у ньому, вони вважають не таким вже великим порушенням їхнього відпочинку. Також є багато таких, хто вважає що не ходіння до церкви є великим гріхом, але вони не присутні на Богослужінні, щоб слухати Боже Слово собі на спасіння, але лише виконати те, що вони думають як про діло для Бога. Вони собі уявляють, що саме ходіння до церкви є виконанням ними суботи. Тобто до церкви вони приходять, щоб почути і виконати Закон, не звертаючи увагу на Євангеліє. Для них не важливо, чи вони слухають чисте Боже Слово, чи трішки сфальшовану його версію, чи вони чують об’явлену Божу правду, чи просто людське слово. Вони не досліджують те, що чують, але радше влещують свої вуха тим, що хочуть почути. На кінець, є такі, які приходять до церкви, де Боже Слово ясно і чисто проповідується. Вони слухають його зі певною увагою. Вони навіть стають зворушеними Словом, як і частина фарисеїв, які дослухалися до Христового докору. Однак, не зважаючи на це, вони залишаються незмінними. Це так звані недільні християни. Бо приходить понеділок, і вони забувають Євангеліє, і продовжують своє життя у світських пристрастях і без Божого Слова. Продовження в аудіо...…
Х
Християнські Проповіді
Псалом 139 Цей Давидів псалом є практичним обговоренням Божих властивостей, Божих атрибутів. У Святому Писанні немає абстрактних, філософських дискусій про Божі природу і властивості. У Біблії ми завжди бачимо Бога у дії, Котрий чинить добро і протидіє злу. Кожен із Божих атрибутів служить для нас втіхою і застереженням: застереженням для тих, хто не слухається Бога і втіхою для тих, хто вірує в Нього. Всезнаючий « Господи, випробував Ти мене та й пізнав, Ти знаєш сидіння моє та вставання моє, думку мою розумієш здалека. Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все! Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав. Дивне знання над моє розуміння, високе воно, я його не подолаю! » (1-6). Бог знає кожен наш рух, кожну нашу думку. Він навіть знає, що ми скажемо і що зробимо у майбутньому. Таке знання є для нас незбагненним, для нас, які обмежені простором і часом. Таке знання є загрозою для грішників. Нам всім буде вельми незручно у присутності когось, хто знає всі наші таємниці. Наскільки це буде жахливим для грішників, коли всі їхні дії, слова і думки відомі Святому Богові. Але для тих, хто примирився з Богом через прощення їхніх гріхів у Христі Ісусі, Боже всеохоплююче знання є втіхою. Бог знає наші слабкості не для того, щоб скористатися ними, але щоб допомогти нам їх подолати. Бог знає наші турботи не для того, щоб ще більше їх розпалювати, але щоб нам допомогти з ними. Бути під пильним Божим оком може бути або втіхою, або жахом. Наша відповідь залежить від єдиного: чи ми грішники, які намагаються втекти від розгніваного судді, а чи ми – любі діти в руках люблячого Отця? Це саме віра змінює нас від наляканого грішника до впевненого сина, віра, про яку пише апостол Павло: « Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа » (Гал.4:4-7). Коли четверо чоловіків, видряпавшись на плаский дах юдейського дому, проробили в ньому отвір, щоб спустити перед Ісусом ложе з розслабленим, вони не знали про деталі діла викуплення, як це знаємо ми. Проте вони мали віру віруючого Старого Заповіту, віру, про яку знав Син Божий: « Провини твої постирав Я, мов хмару, і немов мряку – гріхи твої, - навернися ж до Мене, тебе бо Я викупив! » (Іс.44:22). Через що євангеліст Марко далі розповідає: А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі! Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого? І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому: Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми! (Мк.2:5-12) Продовження в аудіо...…
Для людини богом є те, до чого вона лине як до найбільшого і найвищого, що є на небі та на землі, те, що вона любить понад усе як найвище добро, те, чого вона боїться втратити більше, ніж будь-що інше, чому вона довіряє понад усе, в чому вона шукає свою найбільшу радість. Людина сподівається, що цей бог збереже її, буде її прихистком в усіх небезпеках і звільнить її від усіх турбот. Якщо коротко, вона сподівається отримати від цього бога своє правдиве спасіння. Вона вірує у цього бога зі всього свого серця і служить йому. Справжнім богом світу, в якого він вірить і якому він служить, не є правдивий Бог, Творець неба і землі, видимого і невидимого. Натомість, таким богом для світу є «мамона». У кожній країні мамона – це всемогутній бог, для якого б’ються серця людей і якому вони віддають належну шану. Мамона має вірних рабів у всіх прошарках суспільства. Найбагатші люди, які не хочуть служити нікому, є найревнивішими слугами мамони. Президенти, олігархи, королі, які не хочуть бути підданими нікого іншого, залишаються покірними підданими цього високого монарха. Навіть більшість тих, хто покликані бути посланцями небесного Царя, таємно служать мамоні. Таким чином, світ дивиться на бідних, тих, хто без мамони, як на покинутих і відкинутих Богом. Багатство привертає увагу цього світу і в його очах, той, хто має мамону, гідний честі та похвали. У кожному куточку цього світу цей бог має свої вівтарі та священиків, які приносять йому жертви. Що більшість людей шукає і любить понад усе? Хіба не мамону? Хіба більшість сердець не радіє зі земного прибутку більше ніж чомусь іншому? Хіба більшість людей не шукають своє найбільше задоволення у золоті та сріблі, у розширенні та прибутку свого бізнесу, в прекрасних маєтках та земельних ділянках? Чому вони так рано встають і працюють аж до опівночі? Вони наполегливо і безупинно женуться за мамоною. Вони жертвують усім, навіть своїми іншими улюбленими речами, щоб заволодіти грошима, виснажуючи себе у процесі гоніння. Вони відмовляють собі в радості, відпочинку і зручності. Вони жертвують дружбою, честю і совістю, навіть своїм життям. Нічого люди так не бояться, як втрати прихильності цього бога, мамони. Коли вони гублять її, вони часто впадають у відчай, повну безнадію та смуток. Незчисленна кількість людей чинять самогубства у своєму відчаї, коли знаходять себе без втіхи і підтримки мамони. Кінець кінцем, на що покладається світ? Хіба він не вважає мамону ключем справжнього щастя? Хіба він не вірить, що відпочити можна лише коли є багато мамони? Хіба він не переслідує мамону в надії уникнення турботи про майбутнє? Хіба це не найбільші бажання багатьох людей, щоб здобути стільки грошей, щоб потім жити лише на відсотки від них? Як же тоді ми можемо заперечувати, що мамона є богом цього світу, тим, що він любить, боїться і вірить понад усе? Саме через те і каже Ісус Своїм учням у Нагірній проповіді: « Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні » (Мт.6:24). Продовження в аудіо...…
Ласкаво просимо до Player FM!
Player FM сканує Інтернет для отримання високоякісних подкастів, щоб ви могли насолоджуватися ними зараз. Це найкращий додаток для подкастів, який працює на Android, iPhone і веб-сторінці. Реєстрація для синхронізації підписок між пристроями.
Daily Deals
Player FM - додаток Podcast
Переходьте в офлайн за допомогою програми Player FM !
Переходьте в офлайн за допомогою програми Player FM !
))
