Глибинні страхи, які живуть в людині. Я поки не навчився перемагати свою рибу. сонрозуму породжує чудовиськ. Нестабільність породжує напругу, нав'язливі думки.

Око людини бачить не об'єктивну реальність, а то чого очікуємозок. Ми часто пропускаємо все незнайоме і незрозуміле, але домальовували звичне нам вуяві.

Робота зачіпає проблему переселенців, жителів України, які були змушені покинути свої будинки. Втратити все ізалишити рідний дім, який ти любиш, вулицю, на якій ти виріс, без можливості повернутися назад.

Дві персонажа "ворожать" по фразамз книг: один персонаж називає сторінку і номер рядка,а другий шукає і зачитує випала рядок.

Риби - сакральний образ жертв заради життя. Ця робота проти забруднення природи.

Це предмети, які є антагоністами - вони з мирної і з військової життя.

Це серія фотографій з волонтерських поїздок на схід в населені пункти налінії перетину або в сірій зоні. На фото - жителі цих місць.

Наша країна сталазоною надзвичайної ситуації, де жителі готові до евакуації в будь-який момент.

На згадку подій, які назавжди змінили наше життя.

ТРОЛЕЙБУС-ФОТОАППАРАТ одночасно працює і як пінхол - елементарна система побудови зображення на основі проходження світла крізь невеликий отвір, і як камера обскура.

Інсталяція з дзеркал. Анотацій авторка не пише, так як намагається, щоб образ зчитувався людьми + давав можливість додумати і вкладати їх думку і досвід.

У кожної дитини є мікросвіт. Своїм проектом Юлія звертається до внутрішнього глядача, дитини, нагадуючи про моменти, в яких вона була абсолютно щаслива. А роботи Олі про те з чим живуть багато років, про що ніколи не говорять, зберігаючи усередині своєї душі страшні таємниці.

Місце,де можна сховатися від будь-яких проблем дорослого і страшногонавколишнього світу, місце, де в голові стає тихо, томущо всі стреси залишаються за ним.

Вже п'ятнадцять років поспіль митці разом експериментують і створюють картини в техніці "колаж" з використанням: килимових покриттів, камінчиків і скелець "обкатаних" теплим Азовським морем, електричних дротів, кольорових мотузок і шнурків.

Здавна в дереві для людини втілювались уявлення про простір та час. З кожним днем жити стає все комфортніше, а дихати все важче.

Колекція речей, яку людина викладає на конвейєр у супермаркеті, миттєаво формує в нашій уяві портрет особистості. Ми нічого не знаємо про цю людину, але наш мозок несвідомо робить висновки, цілком побудовані на нашій уяві та досвіді.

Спеціально для ГОГОЛьФесту перетворино оглядовий майданчик на вісьмикутну камеру-обскуру, що переверне панораму міста догори дригом. Кожен, хто підніметься на оглядовий майданчик, зможе дізнатися, як народжуються фотографії, й одночасно потрапить у казку, де можна стати маленьким і ходити на голові.